(044) 541-15-14 | Лицензия МОЗ Украины №282887
bclose
Коллаж-зал

Методи діагностики та лікування прикладної кінезіології

Для того щоб  розібратися які методи діагностики  й лікування існують у кінезіології потрібно знати,  що таке  кінезіологія, її  завдання, методологію підходу до лікування й відновлення тих порушень, які виникають в організмі при певних впливах середовища або   хворобах.

Прикладна кінезіологія наука про рух у всіх її формах (механічного, хімічного, энерго-інформаційного) і проявах при застосуванні до людського організму. Наука про способи діагностики порушення руху  й виборі методів його корекції (мануальна терапія, гомеопатія, емоційна корекція). Вона заснована на наявності в організмі функціональних зв’язків між будь-якими функціональними порушеннями організму (явними чи схованими) і тонусом кісткових м’язів. Прикладна кінезіологія – це не тільки нова медична технологія, що дозволяє оцінити здатність м’яза адаптуватися до навантаження, але й методика пошуку причин зниження адаптаційних можливостей м’яза, а також методика підбору оптимального виду лікування. Але найголовніше, це постійний контроль над  ефективністю пропонованого методу лікування.

Прикладна кінезіологія являє собою комплекс лікувально-діагностичних заходів, спрямованих на:

— вивчення патофізіології  порушення адаптаційних можливостей організму;

—  оцінку їх  клінічних проявів у вигляді полісистемних неспецифічних синдромів ( гуморально-гормональної, нервової й канально-меридіанальної) за допомогою діагностики порушення адаптаційних можливостей кісткового м’яза (мануальне м’язове тестування);

— на діагностику локалізації органів або систем, що є причиною виявленого порушення адаптації ( у вигляді  недостатності трофічного забезпечення досліджуваного м’яза або інгібуючого впливу патологічних рефлексів: вісцеро-моторних; вертебро-моторних; меридіанно-моторних); мануальне м’язове тестування в умовах проведення терапевтичних навантажень (зміщення елементів кістково-скелетної системи й внутрішніх органів, подразнення біологічно активних крапок акупунктури, нейро-судинних, нейро-лімфатичних крапок, відтворення стресових подій, біорезонансна провокація хімічними препаратами).

-на визначення адекватних методів  корекції (вертебральна, міофасціальна, краніо-сакральна, вісцеральна мануальна терапії, статична й динамічна реедукація, рефлексотерапія, гомеопатія, аллопатія).

Проведення пробного терапевтичного впливу й оцінка ступеня відновлення адаптаційних можливостей організму за допомогою повторного виконання мануального м’язового тестування кісткового м’яза. З першого ж визначення ми вже можемо зрозуміти, що  кінезіологія як наука вивчає рух у всіх його  проявах.  А за рух, зокрема механічний, несе відповідальність опорно-руховий апарат. Вивчаючи механізм  порушення  руху, порушення правильної роботи окремих  м’язів,   стану  їх тонусу ми   можемо скласти цілісно-причинний   зв’язок роботи   всього  організму в цілому.  І потім розібратися  на  якому   рівні  відбувся  збій. А  далі , проаналізувавши отримані  результати,  можна  провести коррекцію, лікування й дати рекомендації як поводитися пацієнтові  в  подальшому. Напевно, щоб  було більш зрозуміло, потрібно  зупинитися  на  кожному  моменті окремо. Найголовніше це те, що  прикладна  кінезілологія   розглядає людский  організм, як   єдине   ціле  в  відмінності від класичної  медицини, яка  ділить людину  на  окремі  органи: кардіолог- фахівець із  серця, гастроентеролог- лікар який  займається  лікуванням  шлунку й кишківника, окуліст-лікує око, невролог  лікує захворювання нервової  системи, нефролог-  нирки і т.д. А  цілісний  підхід  дає нам  розуміння того, що  людина це не  сукупність  певних  органів, а цілісна  система  й всі  органи  й  системи дуже тісно взаємозалежні між  собою. Такий  підхід  століттями використовувала  й використовує медицина сходу, завдяки  розумінню  цього ефективність  лікування на  порядок  вище й найголовніше дієм на причину проблеми, хвороби.

На чому заснована  діагностика – на м’язовому  тестуванні, а що ж являє собою  м’язове  тестування,  це   ручний спосіб діагностики зміни функціонального стану тонусу кісткового м’яза. Як універсальної реакції організму на наявність хімічного, механічного або энергоінформаційного впливу на рівні структур, асоційованих з тестуємим м’язом: вісцерального органа, меридіана, хребцевого рухового сегмента, емоції, вітамінів, мінералів, жирних кислот. В організмі  існують певні  м’язові  ланцюжки, які  тісно пов’язані між  собою,   з нервами, судинами, внутрішніми органами. І будь-які функціональні  зміни з боку складових цих ланцюгів призводить до порушення функціональної  взаємодії органів і  тканин  в  організмі в цілому. А  які ці  функціональні   порушення в організмі – порушення частоти, напрямку, амплітуди руху ендоритму, складових його тканин. У результаті виникнення порушення ендоритму, однієї структури, порушується ендоритм тканин асоційованих з ушкодженим органом. І якщо  не  відновити  такі  порушення, то надалі   це призведе до  зриву компенсаторних  механізмів  організму й розвитку  захворювання. Як відомо, кісткові м’язи мають величезну кількість рефлекторних впливів з боку інших органів і систем, які знижують збудливість м’яза й зменшують його адаптаційну можливість. Пошук цих рефлекторних впливів на м’язи пререгатива лікарів-кінезіологів.  Для виконання цього завдання необхідно володіти методикою зворотнього зв’язку з організмом – мануальним м’язовим тестуванням. Усіма руховими актами керує нервова система, індикатором задовільної роботи нервової системи є рефлекс, тобто здатність м’яза скорочуватися у відповідь на розтягнення. Рефлекси перевіряються при навантаженні й в спокої, для нас важливо оцінити рефлекс при навантаженні, тому що саме так можна  оцінити адаптаційні можливості організму. Перед лікарем  виникають певні  завдання: пошук рефлекторних впливів на формування тонусно-силового балансу м’язів, добір найбільш оптимального методу впливу структурного, хімічного емоційного.   А потім відновлення нормальної активності рецепторного апарата шкіри, м’яза, фасції  з постійним контролем ефективності своєї роботи за допомогою біологічно зворотнього зв’язку з  організмом, його нервової системи через оцінку стану активності мітотатичного рефлексу. У США Кендал і Кендал (1936) описали можливість діагностики стреч-рефлексу (мітотаксичного рефлексу) окремих кісткових м’язів  в умовах ізометричного навантаження, що дозволяло авторам оцінити можливість адаптації м’язово-кісткової системи до навантаження.  Здатність м’яза зберігати силу ізометричного скорочення й активність мітотаксичного  рефлексу на тлі  ізометричного навантаження автори розцінювали як достатній рівень адаптаційних можливостей м’яза, а зниження — ознака функціональної слабості, детренірованості м’яза. В 1950г  George Goodheart  (США) встановив, що порушення здатності м’яза зберігати силу ізометричного скорочення й активність мітотаксичного рефлексу на тлі ізометричного навантаження може розцінюватися не тільки як  недостатній рівень адаптаційних можливостей самого м’яза, але й може бути індикатором порушення міжсистемної регуляції організму (порушення регуляції міжнервової, гуморально-гормональної й канальної меридіональної систем). При цьому встановлене формування зниження активності мітотаксичного рефлексу (функціональної гіпотонії, функціональної слабкості) може бути використане як  індикатор зниження активності адаптаційних систем організму.  Використання спеціальних терапевтичних навантажень, наявних в арсеналі прикладної кінезіології  як способу біологічного зворотнього зв’язку з організмом, може бути використане для визначення локалізації патогенетично значущого порушення в різних системах організму і вибору терапевтичного впливу,  спрямованого на  відновлення адаптаційних механізмів не тільки нервової системи, але й інших органів  і систем.

Провідним патогенетичним механізмом будь-яких дисфункцій є стрес. Механічний (підйом і перенос ваги, ривкові рухи, падіння), хімічний (наявність інфекції, інтоксикації різного генезу), емоційний (події, супроводжувані надмірністю пережитої емоції страху, гніву, суму і т.д.) Розлад здоров’я звичайно пов’язаний не стільки з патоморфологічними змінами, скільки з порушеннями  функції нормальних або не ушкоджених при органічній патології  тканин і систем. Цей факт робить обґрунтованим вплив  методами прикладної кінезіології при будь-якому захворюванні, тому що усунення дисфункції при органічній патології сприяє ремісії й поліпшенню загального стану людини. Клінічні прояви неспецифічних полісистемних синдромів, які мають ознаки неадекватності реакції нервової, гуморально-гормональної й канально-меридианальної систем на вплив зовнішніх і внутрішніх факторів,  в першу чергу позначаються на порушенні трофічного забезпечення кісткових м’язів (або інгібуючого впливу патологічно активних міжсистемних рефлексів). Клінічно проявляється це порушеннями функції м’язово-кісткової системи: формування тонусно-силового дисбалансу постуральних і фазичних м’язів (гіпотонія й гіпозбудженість одних і гіпертонус і гіперзбудженість — інших), що провокуються  впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, таких як: підтримування вертикальної пози; ходьба і таке інше, нахил тулуба вперед і таке інше. Ґрунтуючись на  вище  перерахованих моментах , кінезіолог повинен  оцінити стан  пацієнта при  динамічному  й статичному навантаженні. Оглядаючи  як  пацієнт стоїть, яка  в  нього  хода   вже  можливо  робити певні   висновки   про  стан  його  м’язів і в цілому про  стан опорно-рухової системи. Порушення  біомеханіки  ходи  призводить  до  порушення м’язового дисбалансу,  а  далі до порушення функціонального стану основи опорно-рухового апарату — хребта й ніг ,  а від  цього буде залежати правильна постава й енергійна, мужня або легка, витончена хода, спритність і координація рухів, гармонійність і стрункість, тобто краса фігури людини будь-якого віку. Звичайно, хода — це ще й характер людини. Багато авторів не випадково використовують опис ходи для більш повної характеристики героїв своїх творів. В  «Мертвих   душах »,  наприклад,  Н. В. Гоголь   пише, що  Чічіков — ковзає, Собакевич — тупотить і спотикається,  Плюшкін — шаркає. Л.Н. Толстой у романі «Війна і мир» так описує ходу своїх героїв: князь Болконский ходить швидко, весело; Наташа Ростова — стрімко; князівна Марья — важко; красуня Елен — пливе. Погодитеся, що ці короткі характеристики допомагають читачеві краще зрозуміти особистість персонажів класичних літературних творів. А от приклад з більш пізнього часу: пам’ятна багатьом характерна хода чаплінского невдахи — невпевнена, хибка, з розгорнутими носками.

За всіх часів славилися хода й постава — «постава» кадрових офіцерів, полководців і воєначальників. Під час служби в рядах Радянської Армії (у будь-якому роді військ) велика увага приділялась навчанню солдатів правильній ході (звичайній, стройовій, маршируванню з різними варіантами піднімання ніг) і бігу. На уроках фізичної культури, проведених у будь-якому навчальному закладі, у групах «здоров’я» і загальної фізичної підготовки, у самостійних заняттях фізичними вправами правильній ході також приділяється значна увага. Малюнок, або, як ще говорять, «почерк», ходи створюється не тільки манерою піднімати, виносити й ставити ногу, але й ще рядом супутніх рухів рук, голови, тулуба. А також положенням під час ходи,  індивідуальними особливостями будови нижніх кінцівок. Величезне значення має й те, як людина  стоїть, як при цьому працюють постуральні м’язи.  Тому що в основі формування болючих м’язових синдромів, що провокуються статикою,   лежить функціональна гіпозбудливість і гіпотонія постуральных м’язів тіла, зниження активності їх рефлексу на розтягнення, необхідного для підтримки оптимальної статики.  У зв’язку із цим, данні м’язи включаються в підтримку вертикального положення ексцентричним типом скорочення,  пізніше норми, і тому призводять до формування «падіння тіла пацієнта» . Для того, щоб зупинити «дане падіння», викликане дисбалансом м’язів в одному регіоні, у м’язах  інших регіонів  тіла (розташованих на протилежній стороні тіла в різних регіонах тулуба й кінцівок)  виникає статичне перевантаження м’язів з наступним їхнім компенсаторним укороченням. Подальше формування тригерних зон у ділянках найбільш перевантажених м’язів призводить до формування в них болючих синдромів. Саме це пояснює те, що дані  болючі синдроми відрізняються  множинністю локалізації в різних ділянках тіла, схильністю до міграції й рецидиву. Тому, в основі формування болючих м’язових синдромів, що провокуються статикою  лежить функціональна гіпозбудливість і гіпотонія постуральних м’язів тіла, зниження активності їх рефлексу на розтягання, необхідного для підтримки оптимальної статики.

Коли діагностована  проблема, знайдена  причина яка викликає  те або інше порушення, потрібно визначитися  з  методами  лікування й корекції  знайдених  порушень.

Методи прикладної  кінезіології  спрямовані  на усунення функціональних порушень між  різними функціональними  системами ( хребцевими руховими сегментами, внутрішніми органами, краніо-сакральною системою), що викликають зміни   реактивності кісткової  мускулатури  у  відповідь  на постуральні й динамічні  навантаження . Методи лікування містять у собі   всі  методи мануальної терапії, спрямовані  на відновлення функціональних  зв’язків між різними  системами. Критерієм  правильності  обраного  методу    терапії  й напрямку  її  впливу  є  відновлення  м’язового  тонусу, обумовленого при  мануальному  м’язовому  тестуванні  так  :

Для  вертебральной  мануальної  терапії – правильність  обраного  напрямку мобілізації  й  маніпуляції ( при усуненні  функціонального блоку  суглоба)  підтверджується відновленням   тонусу  м’язів,  інервованих  нервом, що виходить зі  спинного   мозку на  рівні  даного  хребцевого  рухового  сегменту .

Для міофасціальной  терапії – правильність  обраного вкороченого  м’яза для проведення  постізометричної   релаксації  підтверджується  одночасним  відновленням    м’яза  антагоніста.

Для вісцеральної  терапії – правильність  обраного напрямку  зміщення  внутрішнього  органу для  його  мобілізації підтверджується  одночасним  підвищенням тонусу  в  асоційованому м’язі, а значить і  зниженням патологічної активності вісцеро-моторного  рефлексу .

Для краніальної терапії – правильність  обраного напрямку  зміщення кістки підтверджується  відновленням  тонусу  м’язів  (шиї, обличчя, ока, зіниці) іннервованими краніальними нервами, що виходять із  черепа  на рівні структур, що зміщаються .

Наступним  моментом у  лікуванні є   реедукація (перенавчання) статичної й динамічної  активності м’язів. Для  одержання  позитивного ефекту лікування  у  хворих із захворюваннями опорно-рухової  системи  необхідне  обов’язкове   перекодування  рухового  стереотипу.

Статична  реедукація – відновлення  оптимальної постуральної активності  м’язів з використанням нестійкої  опори.

Динамічна  реедукація – відновлення динамічної активності  м’язів  з  використанням  гравітаційної,  візуальної, світлової, звукової  й тактильної  провокації .

Для відновлення оптимального  рухового  стереотипу є кілька варіантів:   нейром’язова фасілітація — звільнення від гальмуючого  впливу нервових  імпульсів   у  результаті  активації  м’язів  сусідніх  регіонів і перенавчання – оволодіння технікою  правильного  послідовного   й паралельного включення м’язів сусідніх  віддалених  регіонів . Наприклад, при перенавчанні  паттерна  ходьби  важливо  контролювати симетричність кроків, включення  великих  сідничних  м’язів при екстензії  стегна, відсутність  додаткових  рухів у хребті  й  тулубі,  виконання синхронності руху  рук, при цьому звертають увагу  на   здійснення ротації  тулуба за  рахунок включення  косих м’язів  живота. Звертають увагу на пряме  положення  голови  й на  фіксацію  лопаток. Тренування  ходьби перевіряють при закритих очах і нездатність пацієнта  пройти по прямій лінії говорить про різний тонус м’язів  кінцівок.

Наступним етапом після того, як пацієнт пройшов відповідне лікування є використання кінезітерапії – лікування правильними рухами з багаторазовими повторюваннями для відновлення сили, еластичності, витривалості до навантаження м’язової  системи й створення  певного запасу міцності на майбутнє.

Підводячи  підсумки, медицина має досить  гарний інструмент для діагностики  й чітко  визначеного методу лікування, відновлення  пацієнта, в особі прикладної кінезіології. Яка  тісно інтегрує такі поширені  методики: післяізометрична релаксація, мануальна  терапія,  вісцеральна терапія, краніо-сакральна терапія, гомеопатія, кінезітерапія. І найголовніше, вона дає  можливість  визначитися які методи лікування,  у якій  послідовності застосовувати  у тому або  іншому випадку.