(044) 541-15-14 | Лицензия МОЗ Украины №282887
bclose

Основи формування кінезітерапевтичної програми

Кінезітерапевтична програма — це індивідуально розроблений комплекс лікувальних вправ, який сприяє ефективному лікуванню та безпечній реабілітації неврологічних і ортопедичних захворювань без медикаментів та операцій шляхом тренування м’язів, з метою їх виведення з спазмованого стану, включення їх в роботу і поліпшення живлення суглобів та хребта, зміцнення м’язового корсета, поліпшення гіподинамічної та метаболічної функції і найважливіше — формування правильного (оптимального) рухового стереотипу.

Базовими лікувальними вправами при формуванні кінезітерапевтичної програми в СІК є спеціально розроблені вправи з обтяженням на багатофункціональних тренажерах, які мають декомпресійний компонент (без осьового навантаження). Слід зауважити, що здорові м’язи скорочуються, коли вони працюють і розслабляються, коли робота завершується. М’язи уражені стресом скорочуються і залишаються в такому стані. Через деякий час у них розвивається спазм і вони втрачають здатність розслаблятися. Якщо людина детренована (не займається фізкультурою), то її тіло більше піддається впливу стресу ніж людини, яка веде активний спосіб життя. Напруга накопичується в слабких і нееластичних м’язах. При розробці програми кінезітерапії в першу чергу враховуються результати кінезіологічної діагностики, проблема закріплення простого патерну руху та відновлення загального (складного) патерну руху, крім цього враховується фізичний стан пацієнта, тяжкість захворювання, наявність супутніх патологій, а також структурні та функціональні основи взаємодії м’язів при різних положеннях і рухах тіла, відображені у динамічній анатомії і біомеханіці.

Відповідно до теорії міофасціальних меридіанів Т. Майерса: жоден мускул не працює відокремлено, при виконанні рухів вони функціонально об’єднуються в міофасціальні меридіани, які є унікальною картою фасціальних зв’язків через м’язи, сухожилля і фасції, знання яких відкриває нові горизонти розуміння взаємозв’язків у тілі і веде до новим терапевтичних стратегій. Іншими словами — міофасціальні меридіани є сполуками фасцій і кісток, обвивають все наше тіло, з’єднуючи голову з пальцями ніг, і управляють гравітаційними силами і м’язовим рухом, які потрібні для підтримки стабільності або для руху. Таким чином, в процесі розробки кінезітерапевтичної програми важливу роль відіграє знання фасціальних з’єднань і функцій м’язів, представлених Т.Майерсом. Це допомагає, підібрати найкращий метод корекції для конкретного пацієнта. Наприклад, впливаючи на міофасціальний дисбаланс нижнього відділу ноги, можна вплинути на функцію ребер і механіку хребта. Всі фасції і м’язів в організмі нерозривно пов’язані між собою, окремо взятий м’яз хоч і виконує своє завдання, але він працює всередині міофасціальних пластів (ланцюгів, ліній). Усі м’язи і фасції утворюють єдиний міофасціальний футляр. Усі м’язи тіла, розділені на фасціальні кишені, яких налічується більше 600.

Не маючи уявлення про міофасціальнні з’єднання, можна не помітити факторів, що закріплюють ту чи іншу модель руху, яка знижує успішність реабілітації або ж взагалі порушує процес лікування. Все це свідчить про важливість знання і розуміння фасціальних з’єднань і функцій м’язів для встановлення правильного діагнозу, а значить і ефективного лікування. У процесі розробки кінезітерапевтичної програми повинні враховуватися безліч різних чинників, деякі з них:
1. Дозування фізичних навантажень в часі і обсязі. Курс лікування складається з лікувальних сеансів. Кількість лікувальних сеансів залежить від ступеню тяжкості захворювання, вікових особливостей, фізичного стану пацієнта, супутніх патологій, тощо. Вправи виконуються на базових і багатофункціональних тренажерах по 15-20 повторень і по 10-15 вправ на одному занятті. Рекомендоване число проходження таких курсів — 2-3 поспіль і проходження профілактичного курсу через кожні півроку.
2. Індивідуальний підхід. Для кожного хворого складається індивідуальна кінезітерапевтича програма з урахуванням його можливостей, супутніх патологій, давності захворювання, діагнозу, поставленого при реалізації першого етапу методу інтегративної кінезітерапії і результатів формування оптимального рухового стереотипу на другому етапі лікування.
3. Декомпресійнні руху. Декомпресійні рухи полягають в тому, що при виконанні вправ зменшується контакт поверхонь суглобів за рахунок розтягування, що дозволяє уникнути стиснення хрящів і дає можливість працювати тільки м’язам.
4. Антигравітаційні вправи. Антигравітаційні вправи — це вправи в підвішеному стані, коли тулуб або кінцівки висять в повітрі і досягається максимальне розвантаження суглобів і витягування м’язів і зв’язок.
5. Загальна взаємозалежність м’язово-фасціальної системи. Жоден м’яз не працює відокремлено при виконанні рухів. М’язи функціонально об’єднуються в м’язові пари, поздовжні м’язові об’єднання і м’язові спіралі, забезпечують узгодженість їх роботи.

Отже, з упевненістю можна стверджувати, що успіх лікування з використанням Системи інтегративної кінезітерапії в повній мірі залежить від якості проведеної діагностики та ефективності розробленої індивідуальної кінезітерапевтичної програми.

 

КНОПКА