Система інтегративної кінезітерапії (стаття з наукового журналу)

Науковий журнал: Спортивна медицина і фізична реабілітація, № 2, 2016

Резюме. Представлено Систему інтегративної кінезитерапії як новий немедикаментозний холістичний підхід до відновлення здоров'я, реабілітації та профілактики захворювань опорно-рухової системи. Вона базується на синтезі кінезіологічної діагностики, корекції та кінезитерапії. Інтегративний підхід забезпечує вплив не лише на проблемну зону, а й на весь організм у цілому і дає можливість проводити відновну терапію причини захворювання, а не її наслідків. За допомогою мануального м'язового тестування визначаються причина патології та методи її корекції. За результатами тестування й корекції розробляється кінезитерапевтична програма, яка забезпечує активізацію внутрішніх регенераційних і відновних процесів в організмі людини шляхом виконання фізичних вправ. Крім цього, Система дозволяє виявити приховані рухові резерви організму, наприклад спортсмена, і запропонувати механізми перенавчання з метою оптимізації виконуваних професійних рухів.

Ключові слова: кінезитерапія, кінезіологія, діагностика, корекція, реабілітація, стереотип, м'язи, тестування, здоров'я.

Резюме. Представлено Систему интегративной кинезитерапии как новый немедикаментозный холистический подход к восстановлению здоровья, реабилитации и профилактике заболеваний костно-мышечной системы. Она базируется на синтезе кинезиологической диагностики, коррекции и кинезитерапии. Интегративный подход обеспечивает влияние не только на проблемную зону, но и на весь организм в целом и позволяет проводить восстановительную терапию причины заболевания, а не его последствий. С помощью мануального мышечного тестирования определяются причина патологии и методы ее коррекции. По результатам тестирования и коррекции разрабатывается кинезитерапевтическая программа, которая обеспечивает активизацию внутренних регенерационных и восстановительных процессов в организме человека путем выполнения физических упражнений. Кроме этого, система позволяет выявить скрытые двигательные резервы организма, например спортсмена, и предложить механизмы переобучения с целью оптимизации выполняемых профессиональных движений.

Ключевые слова: кинезитерапия, кинезиология, диагностика, коррекция, реабилитация, стереотип, мышцы, тестирование, здоровье.

Abstract. The system of integrative kinesitherapy as a new drug-free holistic approach to health recovery, rehabilitation and prevention of diseases of musculoskeletal system has been presented. It is based on a synthesis of kinesiological diagnostics, correction and kinesitherapy. Integrative ap­proach provides an impact not only on one problem area, but on the whole body as well and allows to use the replacement therapy of the disease cause rather than its consequences. By means of manual muscle testing the cause of pathology and methods of its correction may be determined. Ac­cording to testing and correction results, kinesitherapy program is developed that provides recovery and activation of internal regeneration and recovery processes in human body through physical exercises. In addi­tion, the system allows to reveal the hidden motor reserves of the body, for instance, of an athlete and offer retrain­ing mechanisms to optimize execution of professional movements.

Keywords: kinesitherapy, kinesiology, diagnostics, correction, rehabilitation, stereotype, muscles, testing, health.

Вступ. В умовах зростання несприятливих екологічних умов та інших негативних чинників зовнішнього середовища, що впливають на су­часну людину, відбувається динамічне зростан­ня кількості патологій опорно-рухового апарату. Слід визнати той факт, що попри безперечні до­сягнення медицина залишається безсилою перед зростанням рівня захворюваності.

Однією з причин такої ситуації є беззастереж­на орієнтація медицини на лікування симптомів захворювання, при цьому ігноруючи їх причини. Таке симптоматичне лікування не вирішує ме­ханічні проблеми, пов'язані з кістково-м'язовим дисбалансом, зміщенням хребців, порушенням рухливості, кровопостачання або іннервації ор­ганів тощо. Крім цього, залишається незадіяним величезний потенціал кінезитерапії в комплексі з кінезіологією, у яких закладені принципи холістичної медицини.

У рамках даного дослідження під терміном «кінезитерапія» (лат. kinesis — рух, therapia — лі­кування) слід розуміти вид терапії, спрямований на корекцію наявних патологій опорно-рухової системи (ОРС) шляхом виконання пацієнтом адаптованих і поступово наростаючих фізичних навантажень, вид та інтенсивність яких визнача­ється в індивідуальному порядку з урахуванням гіпо- та гіпертонічних м'язів і причини їх підвище­ного або зниженого тонусу, типу захворювання, стадії, скарг хворого, його анамнезу, статі, віку, особливостей фізіології тощо. Виконання цих на­вантажень у більшості випадків здійснюється за допомогою сучасних спеціальних тренажерів.

У цьому дослідженні термін «кінезіологія» (лат. kinesis — рух, logos — наука) вживається в такому значенні: науково-практична дисципліна, що вивчає рухову функцію організму людини з метою діагностики причин формування порушень у кістково-м'язовій системі, їх корекції і віднов­лення повноцінної роботи організму. Вивчення м'язів і рухових розладів є важливим насампе­ред тому, що на будь-яке захворювання організм людини реагує зміною збудливості м'язів і пору­шенням рухової функції.

Теоретичні та клінічні аспекти кінезитерапії, кінезіології та фізичної реабілітації висвітлено в працях вітчизняних науковців і практиків, зокре­ма А. М. Лапутіна, В. О. Кашуби, В. В. Гамалія, О. А. Архипова, Т. О. Хабінець, М. О. Носко, О. К. Марченко, Т. Г. Рідковець, В. І. Козявкіна та багатьох інших. Високо оцінюючи значущість проведених досліджень і внесок вищеназваних авторів, які займалися дослідженням проблеми використання лікувальної фізкультури та кінезіології в клінічній практиці, слід наголосити на необхідності подальшого поглибленого дослі­дження проблеми комплексного й інтегративного підходу з метою створення дієвого інструмента­рію, який забезпечить ефективну відновну тера­пію, реабілітацію та профілактику захворювань опорно-рухового апарату. Інтегративний підхід забезпечує вплив на причину хвороби, а не на її наслідок. При цьому відбувається відновлення всього організму хворого, а не позбавлення від одного конкретного захворювання.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження визначено розроблення Системи інтегративної кінезитерапії (СІК) відновлення здоров'я, реабілітації та профілактики захворю­вань опорно-рухового апарату на принципах інтегративної медицини.

Для реалізації цієї мети було сформульовано такі завдання:

• систематизувати, узагальнити, розробити теоретико-практичні засади СІК на основі синте­зу сучасних нефармакологічних методів кінезіології та кінезитерапії: кінезіологічної діагностики і корекції, кінезитерапевтичного впливу;
• систематизувати, узагальнити, розробити принципи формування кінезитерапевтичних про­грам з урахуванням кінезіологічної діагностики і корекції.

Методи дослідження: аналіз, узагальнення, синтез і систематизація.

Результати дослідження. На сьогодні в Україні досить динамічно розпочався процес клі­нічного використання кінезитерапевтичних ме­тодів для реабілітації та лікування захворювань кістково-м'язової системи. Діючі методи кінезитерапії мають свої плюси і мінуси, більшою чи меншою мірою ефективні у різних ситуаціях.

Так, В. І. Козявкін [9] створив методику, у якій сформульовано основи коригування рухових порушень у дітей з ДЦП. Н им створено систему інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації, кін­цева мета якої полягає у підвищенні якості життя хворої дитини, що є найважливішою соціально значущою проблемою сучасної відновлювальної медицини. Автор встановив роль периферичного вертеброгенного компоненту поряд з ураженням структур мозку у дітей з ДЦП. Його авторська методика біомеханічної корекції хребта є досить прогресивною.

В. І. Дікуль створив методику реабілітації при захворюваннях опорно-рухового апарату [8], яка ґрунтується на використанні кінезитерапії і спе­ціальних тренажерів. Важливим елементом ліку­вання є система вправ з вольової саморегуля­ції людини. Автор виходить з того, що однією з умов успішного відновлення є сила волі, віра, бажання і сила думки.

Методика С. М. Бубновського [1] схожа на методику В. І. Дікуля стосовно кінезитерапевтич- ного впливу на організм пацієнта. Ця методика дає змогу розробити індивідуальну кінезитера- певтичну програму відновлення за допомогою спеціальних тренажерів.

Методика В. В. Євмінова [патент РФ № 2242207] розроблена з метою запуску меха­нізмів самовідновлення структур хребта шляхом створення для цього необхідних умов: поєднання дозованого витягнення (розвантаження) хребта й одночасного спрямованого тренінгу глибоких м'язів спини. З метою витягнення використову­ється профілактор Євмінова.

На нашу думку, більш успішними є методи, в яких використовуються фізичні вправи з об­тяженнями на силових тренажерах. Як показали численні дослідження, у разі використання фі­зичних вправ з обтяженнями найбільш ефектив­но відбувається формування м'язової тканини, ліквідація її дефіциту, і, відповідно, дефіциту її корсетної, гіподинамічної та метаболічної функ­цій [1].

Спільними ознаками розглянутих методів є відновлення нормальної роботи м'язів і кістково-м'язової системи в цілому шляхом виконання спеціальних фізичних вправ. Однак, ці методи не забезпечують необхідної ефективності, оскількі вузько діють на патогенез розвитку захворюван­ня. У процесі їх застосування часто відбувається вплив не на причину змін в опорно-руховому апа­раті, а на наслідок цих змін — патологію сугло­ба / хребта (больовий гіпертонус м'язів, остео­хондроз, артроз, сколіоз тощо).

Так, у багатьох розглянутих підходах пропо­нується однакова схема відновлення здоров'я, реабілітації та профілактики для всіх хворих з однаковим діагнозом. Справа в тому, що одне й те саме захворювання характеризується різною індивідуальною складовою м'язової і суглобо­вої дисфункції. Саме тому у процесі реабіліта­ційно-відновних заходів стратегічно важливим є пошук причини функціональної слабкості м'язів, залучення до руху ослаблених м'язів, робота з усунення перенавантаження м'язів, які працю­ють надмірно, що найчастіше спричинює відчуття болю. Перевантажені м'язи коротшають, при- зводячи до порушення й обмеження рухомості суглоба, формуючи відчуття болю. А оскільки до процесу компенсаторно можуть залучатися різні м'язи, то можливою є міграція болю. Все це свід­чить про те, що усунення м'язового дисбалансу в різних пацієнтів — це індивідуалізований про­цес, а тому персоніфікованими мають бути схеми реабілітації та відновлення і комплекси фізичних вправ.

Часто буває так, що фахівець, оглянувши міс­це, де хворий відчуває біль, виявляє спазмовані м'язи і, не задумуючись про причину болю, при­значає вправи на їх розтягнення, сподіваючись, що позбавить пацієнта болю. Інколи це вдається, а частіше — ні [4].

Методика С. М. Бубновського допускає ви­конання вправ на фоні больових відчуттів. Ми вважаємо, що не варто вдаватися до виконання вправ через біль, тому що за законами кінезіо- логії не можна тренувати болючий м'яз. Якщо правильно виконувати рух, біль повинен зникну­ти. Якщо на фоні болю продовжувати виконува­ти вправу, то це буде оголошенням війни своєму організму, яка завжди буде програна [7].

Таким чином, використання лише кінезитерапії у методиках відновлення, терапії та профілак­тики патологічних порушень має один суттєвий недолік. Він полягає у відсутності відповіді на такі питання: «Чи немає збою в правильній по­слідовності включення м'язів під час виконання руху? Які саме м'язи слід залучати у роботу?» А це призводить до того, що кінезитерапевтич- ний вплив може бути спрямованим не на причину хвороби, а на її наслідок.

Саме тому кінезитерапію мають доповнюва­ти глибоке кінезіологічне дослідження та корек­ція, за допомогою яких визначаються м'язи, що не працюють, проводиться корекція їх роботи і лише після цього настає черга фізичних вправ. Якщо проігнорувати етап кінезіологічної діагнос­тики, то під час виконання програми кінезите- рапії працювати будуть лише ті м'язи та м'язові групи, які є найбільш натренованими та сильни­ми. Слабкі м'язи, які і є причиною патологічного стану, будуть залишатися незмінними, або, на­впаки, — слабшати, що буде загострювати наявну дисфункцію.

Враховуючи вищевикладене, ключовим не­доліком розглянутих методів є відсутність вза­ємодії кінезіології та кінезитерапії в процесі їх практичного застосування для реабілітації та відновлення (нині кінезіологія і кінезитерапія значною мірою розвиваються незалежно одна від одної, що позначається на ефективності реа­білітаційних заходів). Що стосується взаємодії кінезіології та кінезитерапії, то з цього приводу дуже влучно сказала професор, доктор медич­них наук, академік, завідувач кафедри мануаль­ної терапії Першого Московського державного медичного університету ім. І. М. Сєченова, пре­зидент Асоціації прикладної кінезіології Росії Л. Ф. Васильєва: «Кінезіологія і кінезитерапія — це різні і пов'язані етапи реабілітації м'язово-скелетної системи. Застосування кінезитерапії у відриві від кінезіології не дає можливості діа­гностувати збої в правильній послідовності вклю­чення м'язів у русі, який виконується. А якщо ця послідовність порушена, то під час виконання руху виникає не навантаження, а перевантажен­ня місць прикріплення м'язів до суглобів хребта і кінцівок, їх зміщення з травматизацією міжхребцевого диска і внутрішньосуглобових елементів з подальшим посиленням больового синдрому. Саме такі пацієнти після проведення кінезитерапії надходять на хірургічне лікування» [4].

Отже, нині важливим є завдання підвищення ефективності відновлення здоров'я, реабілітації та профілактики захворювань опорно-рухового апарату за рахунок комплексного підходу шля­хом взаємодії кінезіології та кінезитерапії, роз­ширення впливу на патогенез розвитку цих за­хворювань і розширення сфери використання методу, а саме для реабілітації та відновлення більшого кола захворювань.

Поставлена задача вирішується застосуван­ням Системи інтегративної кінезитерапії, яка об'єднала комплексну кінезіологічну діагности­ку, корекцію та кінезитерапевтичний вплив на організм пацієнта.

Система (методика) інтегративної кінезитерапії (СІК) — природно-біологічна, холістична методика відновлення здоров'я, реабілітації та профілактики неврологічних, ортопедичних та інших захворювань, яка ґрунтується на система­тизації й узагальненні досвіду різних напрямків медицини, об'єднанні комплексної кінезіологічної діагностики, корекції та кінезитерапевтичного впливу на пацієнта.

Таким чином, СІК являє собою цілісну мето­дику відновлення функціонального стану опорно-рухового апарату шляхом мобілізації внутрішніх резервів організму людини і поєднує в собі три складові: комплексну кінезіологічну діагностику та корекцію разом із кінезитерапевтичним впли­вом. Поетапне застосування цих трьох складо­вих дає змогу провести ґрунтовне дослідження стану пацієнта, корекцію виявлених патологічних чинників і сформувати оптимальний руховий сте­реотип для закріплення результату проведеної корекції [15, 16].

На першому етапі — етапі кінезіологічної діагностики — відбувається тестування функціо­нальних можливостей рухового апарату, метою якого є виявлення гіпо- та гіпертонічних м'язів та причини їх підвищеного або зниженого тонусу. Головним інструментом кінезіологічної діагнос­тики є мануальне м'язове тестування (ММТ), що проводиться у двох станах: спокою та функціо­нального навантаження.

Тестування починається із дослідження рухів: простих і складних. Спочатку діагностують якість простого руху, рух м'язів, що його виконують, збудливість м'яза, не задіяного у русі, далі — ви­значають ключові чинники, що сприяли знижен­ню адаптаційних можливостей м'язів. Після цього здійснюють ММТ із навантаженням (механічного, хімічного чи емоційного типу). Завершальною фазою цього етапу є процес визначення реабілі­таційного потенціалу пацієнта.

На другому етапі — етапі кінезіологічної корекції — відбувається ліквідація чинників, які сприяли виникненню порушень у роботі рухового апарату: запалення м'яза, зв'язки, патологічних процесів у внутрішніх органах, що здатні спричи­нити м'язову слабкість тощо.

Відновлення роботи м'яза відбувається шля­хом застосування комбінації методик ішемічної компресії, мануальної терапії, кінезіологічного масажу, постізометричної релаксації, кінезите- рапії тощо, після чого відбувається відновлення руху, який виконував пошкоджений м'яз: рух без застосування опору зі сторони та з подоланням зовнішнього опору (пропріоцептивне нервово- м'язове спрощення, або PNF).

На третьому етапі — етапі кінезитерапевтичного впливу — залежно від типу захворювання формується програма кінезитерапевтичної фікса­ції здійсненої корекції на базових і спеціальних багатофункціональних тренажерах. З її допомо­гою вдається закріпити оптимальний стереотип руху, зміцнити м'язовий корсет, поліпшити гіпо- динамічну та метаболічну функцію м'язів тощо.

Отже, загальний алгоритм процесу віднов­лення за СІК такий:

1. Діагностика функціонального стану м'язів.
2. У разі збереження активності рефлексу на розтягнення м'яза підбирають індивідуальну кінезитерапевтичну програму.
3. Якщо активність рефлексу на розтягнен­ня м'яза знижена, то розпочинають процедуру кінезіологічної корекції з метою відновлення ак­тивності рефлексу на розтягнення. Після цього формують кінезитерапевтичну програму з метою закріплення відновленого рефлексу.

Кінезіологічна діагностика. Основна мета кінезіологічної діагностики — виявлення гіпото­нічних м'язів і причини їх слабкості. Під час здій­снення кінезіологічної діагностики забезпечуєть­ся виконання двох завдань:

• локалізація хворого м'яза, що призвів до виникнення порушень тонусно-силового балансу м'язів;
• визначення причини недостатньої збудли­вості та гіпотонії хворого м'яза.

М'язова дисфункція є основним наслідком будь-якого дисбалансу в організмі, через це аналіз пози і м'язове тестування є першими і найінформативнішими методами дослідження. Враховуючи це, в Системі інтегративної кінезитерапії кінезіологічна діагностика включає такі етапи:

1. Опитування. Збирання скарг та анамнезу пацієнта допомагає виявити патологічні реакції регуляторних систем організму.
2. Візуальна оцінка невідповідності нормі ста­тичного та динамічного стереотипу регіонально­го постурального м'язового дисбалансу.
3. Мануальне м'язове тестування, у процесі якого виявляють погіршення адаптаційних меха­нізмів скелетних м'язів шляхом всебічного оці­нювання функціональних властивостей м'яза, йо­го здатності реагувати на збільшення опору та здійснення руху.
4. Мануальне м'язове тестування з терапев­тичним навантаженням механічного, хімічного чи емоційного типу, що дає змогу віднайти при­чину зниження адаптаційних механізмів системи скелетних м'язів та визначити необхідний тера­певтичний вплив: кінезитерапія, постізометрична релаксація, рефлексотерапія, мануальна терапія, гомеопатія та ін.

Мануальне м'язове тестування є ключовим етапом кінезіологічної діагностики. Воно ґрунту­ється на принципах, сформульованих академіком

І.П. Павловим і професором М.Р. Могендовичем:

• наявність функціонального зв'язку між ске­летними м'язами та внутрішніми органами;
• дисфункція органа через нервову систему пов'язана з тонусом скелетних м'язів, які при захворюваннях внутрішніх органів стають слаб­кими.

Таким чином, ММТ — це діагностичний інстру­мент, який дозволяє ручним способом з вико­ристанням певних технік встановити біологічний зворотний зв'язок з тілом пацієнта, визначити тонус і силу м'язів, асоціативно пов'язаних з від­повідними внутрішніми органами, хребцями й іншими структурами, і на цій основі абсолютно точно визначити причину розвитку того чи іншого захворювання.

Застосовуючи ММТ, можна з великою точ­ністю оцінити функціональний стан людини, ви­явити різного роду дисбаланс в організмі, який часто пов'язаний не тільки з травмами, але й зі стресом, дисфункцією внутрішніх органів тощо.

Також ММТ дозволяє визначити індивідуальні особливості будови і функціональності кістково- м'язової системи, що дає можливість створити найбільш гармонійну та ефективну програму для кожного пацієнта, а значить — прискорити про­цес одужання і відновлення.

Різноманіття взаємного впливу між різними системами організму і скелетними м'язами в умо­вах наявної патології вже на функціональному рівні призводить до формування патологічних рефлексів, які, своєю чергою, проявляються у ви­гляді пригнічення активності рефлексу на розтя­гування скелетних м'язів і формування функціо­нальної (зворотної) гіпотонії м'яза. Взаємовплив між різними системами організму і м'язами, що змінюють тонус, може бути механічного, хімічно­го й енергетичного походження. З цих позицій функціональна гіпотонія м'язів є індикатором, що відображає патологію різних органів і сис­тем організму, а тому її можна використовувати в діагностиці різних захворювань, і вона має при­кладний характер.

Загальна схема мануального м'язового тестування така: м'язове тестування проводять у хворого, який перебуває у стані спокою у по­ложенні сидячи, стоячи або лежачи. Залежно від м'яза, який тестується, тестований сегмент опорно-рухового апарату розміщують так, щоб м'язові волокна, які його утворюють, перебували на лінії скорочення і в нього мінімально включа­лися м'язи-синергісти:

• Перша фаза: хворий здійснює ізометричне скоро­чення м'яза, намагаючись зблизити місця його прикріплення проти адекватного опору руки або тулуба лікаря;
• Друга фаза: через 2,5—3 с за командою лікаря хворий намагається збільшити силу ізометрично­го напруження;
• Третя фаза: лікар здійснює короткочасне розтя­гування м'яза проти опору пацієнта, активізуючи виникнення міотатичного рефлексу (рефлексу на розтягування). Розтягування м'яза відбувається швидко, аналогічно розтягуванню сухожилля в разі удару неврологічного молоточка.

Критерії норми. У процесі ізометричного скорочення тонус м'яза поступово підвищується і в другій фазі збільшується на 15 % норми. У випадку подальшого короткочасного розтягуван­ня сила скорочення м'яза суттєво збільшується від початкової норми (як результат активності рефлексу на розтягування).

Наявність здатності м'яза в умовах ізометрич­ного навантаження підвищувати силу м'язового скорочення за рахунок збільшення м'язового то­нусу і у відповідь на короткочасне розтягуванням відповідати активацією міотатичного рефлексу свідчить про можливість його адаптаційних меха­нізмів і здатність розвивати силу, адекватну опо­ру, що чиниться.

Функціональна м'язова гіпотонія — зни­ження адаптаційних можливостей скелетного м'яза, втрата його здатності збільшувати силу скорочення, адекватну опору, що чиниться, зни­ження його здатності адаптації до сили опору, що чиниться, або виконаному пасивному розтя­гуванню, як результат пригнічувального впливу зовнішніх або внутрішніх факторів. М'яз неспо­дівано стає нездатним до опору, «поступається» зусиллю дослідника, і кінцівка або руховий сег­мент неначе «провалюється» [6].

Таким чином, м'язове тестування — це зво­ротний біологічний зв'язок з організмом хво­рого, використовуючи який лікар може вибрати серед великої кількості методів лікування та реа­білітації ті, що допоможуть оптимально відновити функцію нервової і м'язової систем, а, отже, допоможуть запустити механізми самозцілення та самокорекції організму. Завдяки відновленню цих механізмів пацієнт впорається з хворобою сам.

Кінезіологічна корекція. На етапі, коли відбулося встановлення причини наявного пору­шення у роботі опорно-рухового апарату, скла­дається детальний план реабілітаційно-відновних заходів. У тому разі, якщо причиною м'язової слабкості є патологічний процес у внутрішніх ор­ганах, лікування починається з ліквідації цього процесу. Для цього застосовують такі методи лі­кування: гомеопатію, вісцеральну мануальну те­рапію, рефлексотерапію, дієтотерапію тощо.

Якщо м'язова слабкість зумовлена незадо­вільним психоемоційним станом пацієнта, тера­пію починають з нормалізації функціонування нервової системи.

Якщо причиною обмеження рухової актив­ності є, власне, м'яз, то терапія починається з відновлення його нормального функціонування.

Одну з провідних ролей у виборі методу міофасціальної корекції відіграє процес точної лока­лізації м'язово-фасціальних тригерних точок. Це ділянки скелетного м'яза, розташовані в ущіль­неному пучку із надзвичайно високим рівнем подразливості, схожому на надчутливий вузол, який можна відчути під час пальпації [3, 5].

Детальний опис міофасціальних тригерних точок можна знайти у праці Дж. Г. Тревелл і Д. Г. Сімонса «Міофасціальні болі та дисфункції» [12]. На думку цих дослідників, тригерні точки є результатом тривалого постійного навантаження на окремі м'язи. Ці надзбудливі ділянки, яким властиве локальне м'язове напруження, найчасті­ше розміщуються у скелетних м'язах і пов'язаних з ними фасціях.

Хронічний спазм м'язів, формування тригер­них точок, вкорочення та подовження м'язів з утворенням зрощень м'язів і фасцій призводять до порушення кровообігу, лімфовідтоку та іннер­вації ураженої ділянки тканини. Виникає ригід­ність м'язової тканини і, як результат, — обме­ження рухливості у даній зоні.

Залежно від локалізації міофасціальних тригерних точок методики корекції м'язово-фасціальної патології можуть відрізнятися. Основними методами є: ішемічна компресія або масаж ділянки тригерних точок, міофасціальний реліз, розтягнення м'яза у поєднанні з перку­сією, постізометрична релаксація, фізичні вправи тощо.

Беручи це до уваги, можна виділити такі прі­оритетні задачі Системи інтегративної кінезитерапії:

1. Відновлення природного стереотипу руху через пошук та корекцію причини його порушен­ня — м'язової слабкості, яка розвинулася вна­слідок:

• хвороби власне м'яза (виникнення тригер­них точок, вкорочення фасції);
• затиснення нервового закінчення, що ін- нервує м'язове волокно;
• надмірної активності допоміжних м'язів, які, беручи участь у русі, пригнічують активність головного м'яза;
• хвороби внутрішнього органа, яка здійснює асоціативний вплив на функціональний стан м'яза.

2. Відновлення м'язової сили шляхом усунен­ня причини його пошкодження, поновлення ролі м'яза у здійсненні руху та формуванні здорового рухового стереотипу.

Таким чином, відновлення оптимального сте­реотипу руху дає можливість налаштувати робо­ту аферентних (від периферії до центру) сигналів від структур опорно-рухового апарату та навіть внутрішніх органів, що впливають на переміщен­ня тіла у просторі, а також сформувати правиль­ні зворотні сигнали (від мозку до периферичних нервових закінчень).

Після відновлення функції м'язів необхідно створити умови для відновлення тонусу і сили м'язового волокна, а також зв'язку «ЦНС — ор­ган — ЦНС». На цьому етапі застосування саме кінезитерапії матиме позитивний вплив.

При тривалому (не менше 3 тиж.) тренуванні м'язи приходять у свій нормальний тонус — фі­зіологічний стан і здатні утримувати тіло у пра­вильному і вигідному, а головне — здоровому положенні. Для підтримання оздоровчого ефек­ту необхідно з певною частотою (хоча б 1 раз на тиждень) виконувати фізичні вправи з ме­тою навантаження важливих для постави і руху м'язів.

Слід зауважити, що описаний алгоритм ро­боти Системи інтегративної кінезитерапії можна ефективно використовувати для оцінки готовнос­ті організму спортсмена до ефективного вико­нання поставлених тренувально-змагальних за­вдань. Тобто в процесі мануального м'язового тренування можна оцінити активність рефлексів руху конкретних м'язів під час виконання тих чи інших дій, а в разі зниження активності рефлексу руху — визначити причину виявлених порушень, обрати метод корекції і запропонувати методику перенавчання з метою оптимізації виконуваних професійних рухів.

Базові принципи формування кінезитерапевтичної програми. Під терміном «кінезитерапевтична програма» розуміють комплекс індиві­дуально підібраних фізичних вправ, виконання яких забезпечує стійкий відновно-реабілітаційний ефект за рахунок відновлення функціональності пошкоджених м'язів і функцій опорно-рухового апарату. У процесі виконання фізичних вправ відбувається тренування скелетної мускулатури, що забезпечує зміцнення «м'язового корсета», виведення м'язів зі спазмованого стану, вклю­чення в роботу ослаблених м'язів і нормалізацію живлення суглобових тканин і хребта, і найголов­ніше — формування здорового (оптимального) рухового стереотипу.

Основу такої програми становлять фізичні вправи з обтяженнями, що виконуються на спе­ціальних тренажерах, які мають декомпресійний компонент. Для складання оптимальної програми кінезитерапії насамперед враховують результати кінезіологічної діагностики, проблему закріплен­ня простого патерну руху та відновлення загаль­ного (складного) патерну руху, крім цього беруть до уваги фізичний стан пацієнта, тяжкість захво­рювання, наявність супутніх патологій, а також структурні та функціональні основи взаємодії м'язів при різних положеннях і рухах тіла, відоб­ражені у динамічній анатомії та біомеханіці.

Важливо розуміти, що для здійснення того чи іншого руху м'язи залучаються до м'язових пар, спіралей та поздовжніх м'язових з'єднань, що дає можливість кожному м'язу працювати злагодже­но. У виконанні руху найважливішу роль відігра­ють саме м'язові спіралі, адже вони залучають м'язи з обох сторін тіла, об'єднуючи таким чином праву та ліву його половини та забезпечуючи збе­реження білатеральної симетрії тіла, а значить — нормальної постави в умовах гравітації.

Інше значення м'язових спіралей полягає в тому, що вони є природними амортизаторами, які пом'якшують поштовхи тіла під час перемі­щення у просторі. Також завдяки їм відбувається перехресна координація роботи верхніх і нижніх кінцівок під час пересування.

Так, відповідно до теорії міофасціальних ме­ридіанів Т. Майєрса, жоден м'яз не працює відо­кремлено, під час виконання рухів вони функціо­нально об'єднуються в міофасціальні меридіани, які є унікальною картою фасціальних зв'язків через м'язи, сухожилля і фасції, знання яких від­криває нові горизонти розуміння взаємозв'язків у тілі і веде до нових терапевтичних стратегій. Іншими словами, міофасціальні меридіани є спо­лученнями фасцій і кісток, що обвивають все наше тіло, з'єднуючи голову з пальцями ніг, і управляють гравітаційними силами і м'язовим ру­хом, які потрібні для підтримання стабільності або для руху.

Таким чином, у процесі розроблення кінези- терапевтичної програми важливу роль відіграє знання фасціальних з'єднань і функцій м'язів, представлених Т. Майєрсом. Це допомагає піді­брати найкращий метод корекції для конкрет­ного пацієнта. Наприклад, впливаючи на міофасціальний дисбаланс нижнього відділу ноги, можна вплинути на функцію ребер і механіку хребта. Всі фасції і м'язи в організмі нерозрив­но пов'язані між собою, окремо взятий м'яз хоч і виконує своє завдання, але працює всереди­ні міофасціальних пластів (ланцюгів, ліній). Усі м'язи і фасції утворюють єдиний міофасціальний футляр. Усі м'язи тіла розділені на фасціальні кишені, яких налічується більше 600 [11].

Не маючи уявлення про міофасціальні з'єднання, можна не помітити факторів, що за­кріплюють ту чи іншу модель руху, яка знижує успішність реабілітації або взагалі порушує про­цес лікування. Все це свідчить про важливість знання і розуміння фасціальних з'єднань і функ­цій м'язів для встановлення правильного діагно­зу, а отже, й ефективного лікування.

Кінезитерапевтична програма має передбача­ти поступове наростання силового впливу через спеціальні фізичні вправи, що підібрані та адап­товані конкретно для кожного організму. Як вже зазначалося, персоналізації програми вдається досягти завдяки проведенню повного мануально­го м'язового тестування, вивченню анатомічних, фізіологічних, вікових та інших особливостей па­цієнта, ретельному запису анамнезу.

Поетапний та послідовний підхід, що засто­совується у програмі відновлення, реабілітації та профілактики, забезпечує поступове навчання скелетно-м'язового апарату пацієнта правиль­ним простим і складним рухам, які з часом за­кріплюються на рефлекторному рівні, формуючи руховий стереотип. Паралельно з цим відбува­ється відновлення еластичності та скоротливості м'язів, нормалізація обміну речовин у структурах рухового апарату, що перебували у патологічно­му стані. Потім поступово налагоджується про­цес трофіки тканин суглоба, що проявляється поліпшенням рухливості, зменшенням болю та запалення.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зроби­ти висновок, що реабілітація та профілактика за допомогою Системи інтегративної кінезитерапії базується на відновленні функціональності по­шкоджених м'язів, тому що саме вони є причи­ною утворення функціональних блокад, знижен­ня рухливості суглобів і початку дистрофічних змін у суглобовому хрящі. На відміну від інших відновно-реабілітаційних методів, СІК першочер­гово спрямована на терапію м'язів, а не на тера­пію суглобів і хребта, які, насправді, є результа­том, а не причиною хвороби.

У процесі розроблення кінезитерапевтичної програми слід враховувати безліч різноманітних чинників, серед яких виділяють наступні:

1. Індивідуальний підхід. Для кожного хворо­го розробляється індивідуальна кінезитерапевтична програма з урахуванням його можливостей, супутніх патологій, давності захворювання, діа­гнозу, поставленого під час реалізації першого етапу, методу інтегративної кінезитерапії та ре­зультатів формування оптимального рухового стереотипу на другому етапі.
2. Декомпресійність фізичних вправ. Де- компресійність вправ полягає в тому, що при їх виконанні мінімізується контакт поверхонь сугло­бів за рахунок механізму витягування, що дозво­ляє уникнути стиснення хрящів і дає можливість працювати тільки м'язам.
3. Антигравітаційність вправ. Антигравітаційні вправи — це вправи в підвішеному стані, коли тулуб або кінцівки висять у повітрі і завдяки цьому досягається максимальне розвантаження суглобів і витягування м'язів і зв'язок.
4. Загальна взаємозалежність м'язово- фас ціальної системи. Під час виконання ру­хів жоден м'яз не працює відокремлено. М'язи функціонально об'єднуються в м'язові пари, по­здовжні м'язові з'єднання і м'язові спіралі, що забезпечують узгодженість їх роботи.
5. Цілісний і комплексний підхід. Програма лікувальних сеансів має включати як вправи для «проблемного» регіону, так і вправи для інших груп суглобів з урахуванням наявних м'язових дисбалансів. Крім того, слід звернути особливу увагу на відновлення оптимального рухового сте­реотипу і постави (здатність «ставити» тіло пра­вильно). Програма укладається з урахуванням впливу на причину патології, а не її наслідок.
6. Поступовий підхід. Ваги і обсяг наван­таження підбирають на тестовому занятті інди­відуально. В свою чергу, програма складається послідовно від простих вправ до більш складних у виконанні. Навантаження в розрізі вправ збіль­шується поступово як за обсягом, так і за інтен­сивністю. Спочатку збільшується обсяг: кількість повторень вправ, підходів (не більше 3), згодом наростає інтенсивність. Під час перших 2—3 за­нять нового комплексу акцент робиться на тех­ніці виконання, диханні (2—3 заняття) і розумінні сенсу рухового завдання.
7. Зміцнення постуральних м'язів. При за­хворюваннях суглобів і хребта особливу увагу приділяють роботі з м'язами, які є найкращим фіксатором суглобів і хребців.
8. Відновлення коротких (глибоких) м'я зів хребта. З огляду на роль коротких м'язів як стабілізаторів хребців під час руху кінцівками в процесі розробки до кінезитерапевтичних про­грам необхідно включати вправи, орієнтовані на зміцнення цих м'язів. Цього можна досягти за рахунок включення до програми вправ із вико­ристанням балансувальних платформ.

Отже, з упевненістю можна стверджувати, що успіх відновлення здоров'я з використанням Системи інтегративної кінезитерапії повною мі­рою залежить від якості проведеної діагностики, корекції та ефективності розробленої індивіду­альної кінезитерапевтичної програми.

Система інтегративної кінезитерапії має ши­рокий спектр показань, довела свою ефектив­ність при відновленні, реабілітації та профілакти­ці багатьох захворювань як опорно-рухового та нервового апаратів, так і хронічних захворювань серцево-судинної, ендокринної, травної та ди­хальної систем. Крім цього, слід зазначити не­значну кількість протипоказань. Серед основних протипоказань можна виділити: гострі запальні та інфекційні захворювання; тромбози, емболії; кровотечі та схильність до них; злоякісні новоут­ворення; виражену недостатність будь-якої сис­теми органів.

Висновки.

1. Філософія методу інтегративної кінезитерапії базується на двох основних принципах. Головний принцип кінезіології полягає в тому, що захворювання позначається на м'язах; кінезитерапія ґрунтується на твердженні, що рух — це життя. Справді, будь-яке захворювання по­значається на м'язах — якщо орган є здоровим, то м'яз працює в нормальному тонусі, а якщо в роботі органа стається збій, тонус відповідно­го м'яза слабшає. Тому стратегічно важливим у процесі відновлення здоров'я з використанням СІК є пошук причини функціональної слабкос­ті м'язів, залучення до руху ослаблених м'язів, робота з усунення перенавантаження м'язів, які працюють надмірно, що найчастіше спричинює відчуття болю.
2. СІК лікує не наслідок хвороби, а її при­чину. Мануальне м'язове тестування дає змогу встановити причину патології і визначити методи її корекції. За результатами розробляється кінезитерапевтична програма, яка забезпечує форму­вання оптимального рухового стереотипу і зміц­нення кістково-м'язової системи. Важливим є те, що в процесі ММТ причина захворювання може бути виявлена на ранніх стадіях, коли вона лише зароджується на рівні функціональних дисбалансів у системах і органах людини. Знання причини ще на доклінічному етапі дає можливість усунути її і тим самим запобігти захворюванню.
3. Захворювання ОРС мають біомеханічний характер. Це означає, що неправильний рух і механічні недоліки в опорно-руховій системі з часом спричинюють біохімічні зміни у суглобах і їх повне руйнування. Таким чином, якщо м'яз чи група м'язів з якої-небудь причини діють неефек­тивно, то виникають дисбаланс і нестабільність руху, що врешті-решт призводить до захворю­вань опорно-рухового апарату.
4. Кінезитерапія застосовується лише за ре­зультатами ММТ. Враховуючи сучасні умови життя, складно знайти людину, в якої відсутній кістково-м'язовий дисбаланс. Це наслідки і гіподинамії, і тривалого перебування в одній позі, і циклічних навантажень тощо. Водночас важливо розуміти, що хронічні невиявлені хвороби внутрішніх орга­нів також призводять до слабкості м'язів, обме­ження рухливості в суглобах і хребті і, звичайно ж, до формування м'язового дисбалансу. У такому випадку активні заняття спортом або фізкультурою будуть лише поглиблювати йо­го: непрацюючі м'язи напружуватися не будуть, а м'язи, які виконують компенсаторну функцію, будуть ще більше перевантаженими.

5. У процесі формування кінезитерапевтичної програми ставиться мета - відновити постуральний м'язовий баланс та оптимальний руховий стереотип для нормалізації функцій усіх систем організму пацієнта.
6. Впроваджено новий принцип формування кінезитерапевтичної програми на основі аналізу балансу м'язових ланцюгів тіла та їх впливу на постуральний дисбаланс.
7. Кінезитерапевтична програма складається з акцентом на функціональний стан м'язів, а не на структурні зміни, які є результатом порушень у нервово-м'язових взаємозв'язках.
8. У рамках СІК було створено чіткі теоретико-практичні засади відновлення здоров'я, реабілітації та профілактики неврологічних та ортопедичних захворювань. У роботі здійснено систематизацію і узагальнення методів діагнос­тики захворювань кістково-м'язової системи, прийомів корекції простого рухового стереотипу, фізичних вправ корекції складного рухового сте­реотипу та фізичних вправ відновлення тонусу і сили м'язового волокна. Було встановлено чіткі показання до їх застосування.
9. СІК дає можливість виявити приховані ру­хові резерви організму спортсмена і запропону­вати механізми перенавчання з метою оптиміза- ції виконуваних професійних рухів.

Перспективи подальших досліджень у да­ному напрямку пов'язані з розширенням сфери ви­користання СІК, а саме для відновлення здоров'я при ширшому колі захворювань. Також перспек­тивними є подальші дослідження, пов'язані з ви­явленням прихованих рухових резервів організму, і розроблення ефективних механізмів перенавчан­ня з метою оптимізації виконуваних професійних рухів.

Література

1. Бубновский С. М. Практическое руководство по кинезитерапии / С. М. Бубновский. — М. : Астрея-центр, 1998. - 104 с.
2. Бубновский С. М. Профилактика заболеваний кост­но-мышечной системы у школьников средствами кинези- терапии: автореф. дисс. ... канд. мед. наук [Электронный ресурс] / С. М. Бубновский. — Режим доступа : http://www.dissercat.com/content/profilaktika-zabolevanii-kostno-myshechnoi-sistemy-u-shkolnikov-sredstvami-kineziterapii.

3. Васильева Л. Ф. Визуальная и кинезиологическая диаг­ностика патобиомеханических изменений мышечно-скелетной системы / Л. Ф. Васильева. — М. : Роликс, 2012. — 108 с.
4. Васильева Л. Ф. Прикладная кинезиология [Элек­тронный ресурс] / Л. Ф. Васильева. — Режим доступа : http://massageorg/prikladnaya-kineziologiya.-statya-professora-vasilevoj-l.f
5. Васильева Л. Ф. Прикладная кинезиология в спорте высших достижений: метод. рек. / Л. Ф. Васильева. — М. : Скайпринт, 2013. — 104 с.
6. Васильева Л. Ф. Теоретические основы прикладной кинезиологии / Л. Ф. Васильева. — М. : ВИС, 2003. — 83 с.
7. Виступ на телебаченні професора, доктора медич­них наук Л. Ф. Васильєвої [Електронний ресурс] /Л. Ф. Ва­сильєва. — Режим доступу : http://www.conspekt.info/pluss0912/6964818747.
8. Дикуль В. И. Против боли в суставах / В. И. Ди- куль. — М. : Эксмо, 2012. — 272 с.
9. Козявкин В. И. Основы реабилитации двигатель­ных нарушений по методу Козявкина / В. И. Козявкин, Н. Н. Сак, О. А. Качмар, М. А. Бабадаглы. — Львов: НВФ и Укр. технологии, 2007. — 191 с.
10. Лікування артрозу великих суглобів способом інтегративної кінезитерапії [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу : http://uapatents.com/27-91441-likuvannya- artrozu-velikikh-suglobiv-sposobom-integrativno-kineziterapi.html
11. Майерс Т. Анатомические поезда. Миофасциаль­ные меридианы для мануальной спортивной медицины / Т. Майерс. — М. : Меридиан-С, 2012. — 320 с.
12. Симонс Д. Г. Миофасциальные боли и дисфунк­ции : рук. по триггерным точкам : в 2 т. / Д. Г. Симонс, Ж. Г. Тревелл, Л. С. Симонс; пер. с англ. — 2-е изд. пере- раб. и дополн. — М. : Медицина, 2005. — Т. 1. — 1192 с.
13. Спосіб лікування гриж міжхребцевих дисків [Елект­ронний ресурс]. — Режим доступу : http://uapatents.com/25-90670-sposib-likuvannya-grizh-mizhkhrebcevikh-diskiv.html
14. Спосіб лікування захворювань опорно-рухового апара­та [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://uapatents.com/39-90674-sposib-likuvannya-zakhvoryuvan-oporno-rukho-vogo-aparata.html
15. Спосіб лікування плечолопаткового періартриту [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://uapatents.com/26-90673-sposib-likuvannya-plecholopatkovogo-periart-ritu.html
16. Спосіб лікування поперекового остеохондрозу з грижами дисків [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://uapatents.com/25-90672-sposib-likuvannya-popere-kovogo-osteokhondrozu-z-grizhami-diskiv.html
17. Спосіб лікування шийного остеохондрозу [Елект­ронний ресурс]. — Режим доступу : http://uapatents.com/25-90671-sposib-likuvannya-shijjnogo-osteokhondrozu.html

References

1. Bubnovskyy S. M. (1998) Practical Guide to kinesi- therapy. Moscow: Center Astrea. (in Russian)
2. Bubnovskyy S. M. Autoabstract of master's disserta­tion on a topic «Prevention of diseases osteo-muscles sys­tem in schoolchildren by means of kinesitherapy» Access: http://www.dissercat.com/content/profilaktika-zabolevanii-kostno-myshechnoi-sistemy-u-shkolnikov-sredstvami-kinezite-rapii (in Russian)

3. Vasilieva L. F. (2012) Visual and kinesiology diagnos­tic of pathobiomechanic changes of skeletomuscular system. Moscow: «Rolyks» (in Russian)
4. Vasilyeva L. F. (2014) Applied kynesiology [Elect­ron resource] Access: http://massage21.org/prikladnaya-kineziologiya.-statya-professora-vasilevoj-l.f (in Russian)
5. Vasilyeva L. F. (2013) Applied kinesiology in the high performance sport. Guidelines. Moscow: «Skayprynt» (in Russian)
6. Vasilieva L. F. (2003) Theoretical foundation of Ap­plied Kynezyology. Moscow: «ВИС» (in Russian)
7. Vasiliev L. F. (2014) TV appearance of Professor L. F. Vasilieva [Electron resource] Access: http://www.conspekt.info/pluss0912/6964818747. (in Ukrainian)
8. Dikul V. I. (2012) Against the joint pain. Moscow: Eksmo (in Russian)
9. Kozyavkin V. I., Sak N. N., Kachmar A. A., Babadah- ly M. A. (2007) Principles of Rehabilitation of movement disor­der by the Kozyavkin's method.: SPC and Ukr. tehnolohyy (in Russian)
10. Treatment of osteoarthritis of large joints by means of integrative kinesitherapy — http://uapatents.com/27-91441-likuvannya-artrozu-velikikh-suglobiv-sposobom-integra-tivno-kineziterapi.html (in Ukrainian)
11. Myers T. (2012) Anatomical train. Myofascial meri­dians for manual sport medicine. Moscow: «Meridian-S» (in Russian)
12. Symons D. G., Trevell Zh. H., Symons L. S. (2005) Myofascial pain and dysfunction: Guidance to trigger points. 2nd edition revised and updated. Moscow: Medicine, Vol. 1. (in Russian)
13. A method of spinal disc herniation treatment — http://uapatents.com/25-90670-sposib-likuvannya-grizh-mizhkhrebcevikh-diskiv.html (in Russian)
14. A method of musculoskeletal system disorders treat­ment — http://uapatents.com/39-90674-sposib-likuvannya-zakhvoryuvan-oporno-rukhovogo-aparata.html (in Ukrainian)
15. A method of scapulohumeral periarthritis treat­ment — http://uapatents.com/26-90673-sposib-likuvannya-plecholopatkovogo-periartritu.html (in Ukrainian)
16. A method of treatment of lumbar osteochondro- s/s with spinal disc herniation — http://uapatents.com/25- 90672-sposib-likuvannya-poperekovogo-osteokhondrozu-z-grizhami-diskiv.html (in Ukrainian)
17. A method for cervical osteochondrosis treatment — http://uapatents.com/25-90671-sposib-likuvannya-shijjnogo-osteokhondrozu.html (in Ukrainian)